Текст песни
[Куплет 1: Metro]
Життя стікає плавно, поквапся бо не помітиш
як швидко, вітер залишить оголені віти.
Осінь мов титри тягнеться перед очима,
поки на кухні стине чай, випускаю дим.
Справа не в тім, що стомлений від біганини,
немов нанизаний на нитку, в бетонних стінах.
Спалюю семпли ніби листя, хоч маю хист,
з часом мабуть набридло, вдачу ловити за хвіст.
«Коли ти виростеш?» - постійно запитують вдома,
промовчу в відповідь, кусаючи нігті нервово.
Поволі літери, лягаю на папір лицем,
розмазуючи рими по щоках сірим олівцем.
Це мій рецепт, щоб не зомліти восени до квітня,
коли від холоду в кімнаті, зівянуть квіти.
Знову палити на балкон, закутавшись в куртку,
а вам потрібен, тільки пафос, гонорар чи мутки.
І мабуть, правда – це не їжа, а мій сніданок.
Зранку на кнопку палець, перемотую в початок.
Ніби достаток, але хочу краще віднайти
та результати пошуку, повернуть назад сюди.
[Хорус:]
Допоки во вухах перкусія б'є – значить живий ще.
Допоки з блокнотом сиджу у фойє – значить живий ще!
[Куплет 2: Trino]
Живу швидко без страху померти рано.
Рани глибоко в душі констатував останній ранок.
В спадок лишу вірші, ніби мальовані ескізи,
Творчий мізер для усіх, хто дійсно розуміє.
Частину шляху пройдено ніби чергову повість.
За роки нах** послані часто мучить совість.
Прощай! Не повернусь! Як і раніше палю мости,
Черствий оскал і тиша, благаю відпустіть.
Не дайте мені впасти згори до низу,
Роки стали баластом, який на кадри різав.
Візерунки спогадів сформують свої пазли,
Де фрази недосказані набудуть сенсу з часом.
В привидах дзеркал і поряд силуетів
Який наповнив цю картину списаних куплетів.
Еквівалентний градусам і натиску рутини
Досі вбива не молодість, а щось із середини.
[Хорус:]
Допоки во вухах перкусія б'є – значить живий ще.
Допоки з блокнотом сиджу у фойє – значить живий ще!
