Текст песни
Я стер лице своє, як кроси об асфальт
Я вітром витер сльози з маминих очей
Я шкіру здер, що тиснула, немов базальт
Я став свідомим, старшим, взнав ціну речей
Міста ростуть, мій старт затягнутий доволі
Кволі спроби, колом ходим, хочемо зловити долю й досі
Досвід — та освіта, що її не вчать у школі
Діти виросли, шрами зостались, глянь, на брові й досі…
Я пам'ятаю як зростав, не став бур'яном
Я повертаюсь караю себе, за те, що був п'яний
Мій хрест — мій досвід, досі одяг мій не «від кутюр»
Таке життя, звичайне, брув, як кажуть, «без купюр».
На вулиці погляди штучні, постріли влучні так-так-так
Не кулі, а фрази болючі, прямо у душу buck! buck! buck!
Рани не гоять сльози, сіль, як кров на смак, смак, смак
Очі підведені вгору, Господи, дай нам знак, знак, знак…
Не дивись в душу, заглянь у вічі,
Знай, братан, нічого у світі грішнім не вічне.
Пролетять ті дні, як під сонцем роса,
Димом пахне, чуєш, то нас кличуть небеса.
Колись не туди поліз, там зовсім інший полюс
Де вир і ліс із каменю ламає мегаполіс
Турборежим у жили, живи ради наживи,
Життя в урбан біжить і відбирає сили.
Нарешті час скінчився, коли пусті кишені
Богдан — хороший син, а не мішень для критики.
Вдень живу по їх нав’язаній моделі,
А ввечері приречено спалюю думки.
«Тобі змінитись треба і пора кільце на пальці»
Та я в тумані спав і в тумані прокидався
Вколіть новокаїну Каїну, що виріс на окраїнах,
Аби колись покаявся серед сердець із каменю.
І знову на вечір те саме меню
А я потону у своїх дежавю, своїх дежавю,
У своїх дежавю.
Не дивись в душу, заглянь у вічі
Знай, братан, нічого у світі грішнім не вічне
Пролетять ті дні, як під сонцем роса
Димом пахне, чуєш, то нас кличуть небеса.
Ходив як зомбі, бурмотів, погано спав ночі.
Тут все не так як я хотів, на це мільйон причин.
Шукати ці ключі, занурювати в скважини,
Багато запитань навколо може хто розкаже нам, де?
Де ми були раніше і звідки прийшли?
Тисне вага вчорашніх рішень що ми так і не знайшли,
Наші міста давно не ті, очі позбулися мети,
Навчились бути на плаву та розлінилися гребти.
Я накреслив план, розподілив по часу.
Такими темпами нам треба жити років десь по сто,
Комусь потрібні маски, решті — сидіти на масі,
Щоб зібрати максимально лайків під кожним постом.
Пора здійнятися з колін! Якщо не зараз, то коли?
Багато слів, замало рішень, нам усе одно болить,
Байдуже хто ви, де ви були, усі навколо чекають, коли,
Всі чекають, коли…
Не дивись в душу, заглянь у вічі
Знай, братан, нічого у світі грішнім не вічне
Пролетять ті дні, як під сонцем роса
Димом пахне, чуєш, то нас кличуть небеса….
А сонце світить однаково всім.
Скільки не сказано ще знакових слів?
А сни дарують мрії — білі, як сніг
А вітер, що гнав дим надвечір вже стих
