Текст песни
Перетин вулиць, як часова петля.
Ти не згадаєш, як в асторі танцював медляк.
Ти знаєш, де справжній каштан, а не якийсь там клен.
Ти знаєш, що зараз тарас, а колись біг бен.
У дельту на ніч і аж до ранку шпілки.
І ти щасливий без бабок і мобілки,
Без турбот та без соцмереж.
Давайте завтра на футбол, і о котрій зайдеш?
Колись і бій Амосова дивився не за гроші,
В першому ряді, то був бій хороший.
Правда, ні клітки не було, і не було піару,
Ні рефері, ні дани не було, ні гонорару.
Колись казали, що це місто нарків.
4 20 — це маршрут, я проїджаю парки.
Зараз із запитанням всі ідуть до гріши.
Колись і гріши не було, та й Ірпінь був інший.
Я почекаю ще, мабуть, тут.
Кажуть, десь краще, та я не йду.
Про шо мовчу, знає все він.
Все памʼятає мій рідний Ірпінь.
Перетин вулиць, там пацани на розі.
По цій дорозі ми малими, опа — вже дорослі.
Звідки ти б не був, місцеві, дайте звук.
З бкз, машторфа, центра, белкі чи зі сму.
Розумію, ностальгія багатьом знайома.
Ну шо, давайте, як колись: район проти района.
Ірпінь все памʼятає, і ніде правди діти.
Заір, централ, толпа біля софіту.
Люблю той час, коли все було просто.
Гастроном, футбольне поле, 2 кіоска.
Три двора, аптека, пляж або карьєр в народі.
Я у школі, мамка дома, батя на заводі.
Усе як сповідь, спогад зібрав по цеглинам.
В пєкаря чи у слона, чи як бички смалили.
Місто, де пам’ять в кожній з вуличних сплетінь.
Мій рідний район, мій рідний Ірпінь.
