Текст песни
Мете завія в проводах,
Гуляє поверхами нудьга.
Життя в панельних цих містах —
Немов затягнута зима.
Ми в цих кімнатах, мов застигли,
Як тіні в рамах на стіні.
Все, що любили і чим жили,
Лишилось десь у далині.
Та раптом, відблиском свічі,
Ковзне по лаку промінь скісний,
І те, що ми шукаємо вночі,
Дитинством пахне, як навмисне.
Янтарний лак і пил в промінні,
Паркет скрипить, як в дітстві, дзвінко.
Матусі подих — найрідніший,
І сміхом залита клейонка. А-ау!
І ця похмура хрущовка,
Що дивиться у тьму нічну, у-у-у!
Була палацом нам казковим,
Незрозумілим геть нікому. Нікому!
Пройшли роки, як сніг з полів,
У долі свій твердий наказ.
Ми стали старші, і без слів
Втрачає світ колишній джаз.
І той же двір, і тая мряка,
На кухні вітер, як протяг.
Та проросла якась ознака
Крізь цей буденності байрак.
Як той далекий відблиск талий,
Що крізь шпалери проросте,
І все, чого так не вистачало,
До тебе знову принесе.
Янтарний лак і пил в промінні,
Паркет скрипить, як в дітстві, дзвінко.
Матусі подих — найрідніший,
І сміхом залита клейонка. А-ааа!
І ця похмура хрущовка,
Що дивиться у тьму нічну, ну-у-у!
Була палацом нам казковим,
Незрозумілим геть нікому. Нікому!
