Текст песни
Я сиджу — за дверима, де тіні живуть,
Де годинник не йде — він просто дихає в грудь.
На стінах — сліди від слів, що не встиг сказати,
А на підлозі — ехо, яке не встигли підняти.
Замок — не залізо, він — зі страху зроблений,
З тих слів, що я проковтнув, бо боявся — не вмілий.
А за вікном — світ, де дощі, як обійми,
А я — не вийду. Бо хто там чекає — не знаю я.
А емоції — рвуться, як ноти без звуку,
Як птах у кімнаті — б’ється об шибку.
Я хочу волі — не в небі, не в полі,
А просто — дозволу бути собою в болі.
Три дні дощу — і я знову мовчу,
Але в грудях — вже грає… вже плаче… вже кричу.
Я — не герой, не вбивця, не святий,
Я — просто хтось, хто забув, як дихати в рай.
Мені снилися руки, що відчинять двері,
Але сни — вони знають: я ще не вірю.
На столі — недопитий чай і непрочитаний лист,
Де написано просто: «Ти — не один. Я тут. Сиджу. Чекаю.»
А я — мовчу. Бо голос мій — наче дощ уночі:
Красивий, але ніхто не чує — тільки вікна плачуть.
А емоції — рвуться, як ноти без звуку,
Як птах у кімнаті — б’ється об шибку.
Я хочу волі — не в небі, не в полі,
А просто — дозволу бути собою в болі.
Три дні дощу — і я знову мовчу,
Але в грудях — вже грає… вже плаче… вже кричу.
Один — не значить покинутий.
Замкнений — не значить мертвий.
Тиша — не значить, що немає пісні.
Просто… вона чекає.
Поки ти не скажеш: «Я готовий.»
Поки ти не зрозумієш —
Що вільність — не там, за дверима.
Вільність — це коли ти дозволив собі — бути.
Я вийду.
Не сьогодні.
Може — завтра.
А може — коли дощ змиє замок з дверей.
І почуєш — не кроки, не слова,
А просто — тихий вдих.
Це я — нарешті — живу.
Це я — нарешті — вільний.
Це я — нарешті — я.
